Осіннь в Одесі

Досі в Одесі не ступала нога моя, бо був Крим, а в Криму було все. Але вже 2 роки, як не вистачає шуму моря. Прийшов час і мені їхати в Одесу:) 

Бажання мого коханого + ще декілька об'єктивних причин і ми взяли вєліки та поїхали в Одесу.

Ну я нудячка ще та - не люблю міста і попсові курорти, але є ж такі в яких побувати потрібно, добре що курортний сезон в Одесі не цілий рік:)

Першим ділом ми залишили речі на зйомній квартирі в центрі міста і поїхали до моря, до початку Траси здоров'я. З першого ж оглядового майданчика стало зрозуміло, що море тут - "не то пальто"... А сама Траса спочатку справила не погане враження - такий нічогенький "оазис" у великому місті, де можна гуляти, бігати, їздити на вєліку, роликах, займатися воркаутом, ще й тягнеться вздовж узбережжя від Ланжерона до Аркадії на 6 кілометрів! Тут багато лавок, розмічена велодоріжка, зручні з'зди і гарні осінні дерева. Транспорту, що виробляє вихлопні гази тут їздити заборонено, але як часто буває видно забона не всіх стосується, бо якщо на вихідних машин тут можна і не побачити, то в понеділок їх тут було багато:(

Ланжерон:

Аркадія:

Між Ланжероном і Аркадією купа диких пляжей, щоправда брудних і краєвиди біля них жахливі - всілякі розвалюхи, технічні споруди, безкінечні бетонні пірси... А може це я просто так звикла до прекрасних Кримських краєвидів...

Морський вокзал, який вважається великою "достопрімічатєльностю", для мене був гарний тільки завдяки сонцю, яке заходило десь позаду, за Одесою та дарувало колір небу і морю:

Але за море тут значно цікавіше саме місто! Воно неодмінно варте уваги.

Перше враження про історичний центр Одеси - неймовірно гарні височезні акації і клени в поєднанні з старими будинками створюють атмосферу затишку:

Одна з будівель, яка перша зацікавила - неоготична лютеранська кірха:

Церка Святого Павла - центральний кафедральний собор Німецької лютеранської церкви в Україні.

Цікаво, що кірха нині має "третє життя". Двісті років тому німецька громада на цьому місці побудувала храм в стилі класицизму, але в кінці ХХ ст. виникла потреба в більшій церкві і тоді старий було знесено, а замість нього побудували кірху в стилі неоготики. Це було "друге життя". Під час совєтів тут була бібліотека, потім спортзал, а в 1976 році сталася пожежа.

Зі становлення незалежності України кірху було передано громаді лютеранської церкви, а зовсім недавно - в 2006-2010 роках з допомогою німецької влади і лютеран Баварії храм реконструювали і дарували йому "третє життя".

Старі фото та детальна історія кірхи тут.

Взагалі прикольно просто гуляти старими вуличками і розглядати елементи будинків, дверей, балкончиків:

Розчаруванням для мене стала філармонія, яку дуже хотіла побачити. Справді розкішний будинок з ліпниною, мозаїкою, вітражами, з величезною аркою-входом і табличкою "пам'ятник архітектури" на фасаді був завішаний величезними плакатами з виконавцями попси, а арка - сіткою, на якій теж були плакати. Краси за ними не розгледіти, бо вони просто затуляють пів філармонії і нагло лізують у очі. Не можна таке робити! Тому я в пічалі сфоткала тільки вулицю поряд з боковою частинкою філармонії, яка була без плакатів (зліва):

Приємним контрастом був п'ятизірковий готель "Брістоль" через дорогу.  Він також являється пам'яткою архітектури України, як філармонія і також побудований в 1899 році. "Брістоль" був дев'ять років на реставрації і з 2010 знову відкритий.

Корпус Інституту анатомії Одеського медичного університету:

Воронцовський палац:

Археологічний музей:

Просто дивує скільки в Одесі будинків де поєднується запустіння і життя. Або двори, наприклад, на  Молдаванці - то просто якийсь хаос. Як казав один екскурсовод - просто нема достатньо грошей в бюджеті, але ж справа не тільки в тому...

Узвіз Маринеско зовсім поруч з центром:

Спасо-Преображенський кафедральний собор - найбільший православний храм Одеси, виявляється старий - закладений в 1794 році. 

Собор в мене не викликає почуттів, але був гарний завдяки осінньому парку навколо:

Будинок-стіна в провулку Воронцова, мабуть найпопулярніший з доброго десятка подібних будинків, які можна знайти в Одесі:

А ця прекрасна готична споруда - Бродська синагога (зведена в 1863 році вихідцями з галицького містечка Броди), вірніш синагога в минулому, бо з радянських часів і до нині тут архів:

Перший "градоначальник" Одеси - Дюк гарний після дощу: 

Арабський культурний центр - шедевр сучасної архітектури, побудований в 1998-2000 роках на гроші магната сирійського походження Аднана Ківана. Центр зведений, щоб знайомити всіх охочих з мусульманською культурою, навчати арабській мові та являється мечеттю. Не вистачає лиш однієї з основних частин мусульманського храму - мінорета, бо тодішній в.о. мера Одеси вирішив, що мінорет буде ображати православних жителів міста.

Щодня для бажаючих тут проводять безкоштовні екскурсії. Але нажаль велостоянка тут не передбачена, а в холі залишити велосипеди нам не дозволили. Тож ми були змушені відмовитися від можливості побувати всередині, замість залишити вєліки посеред вулиці і постійно сивіти в переживаннях. 

Центр має розкішний вигляд не тільки ззовні, а й всередині теж. Шкода, що в на власні очі в цьому ми так і не переконатися. Фото з приміщень арабського центру тут.

Проте наша зйомна квартира виявилася практично ідеальною:) Особиста "велостоянка" з видом на одну з центральних вулиць і акації:

Одеса точно має свій стиль і атмосферу.
Для мене краса Одеси не в страшненьких пляжах і не на Дерибасівській чи інших стандартних розпіарених "достопрімічатєльностях", а поруч, у вуличках в центрі і з дуже гарними високими деревами (повторююся:)), у безкінечних одеських дворих заплетених виноградом(в які так цікаво заглядати, проходячи мимо)...:

 ...у кованих балкончиках і фасадах з павутиною дротів...: