8 липня 2014 р.

Червневі Мармароси або Трохи квітів, зелені і дощового неба.

На трійцю цього року випала нагода з'їздити в гори, оскільки це був червень, то куди саме довго думати не прийшлося - на Мармароси, де якраз в цей час альпійські луки вкриті червоною рутою та іншими червонокнижними квітами, а в глибоких урвищах ще лежать сніжники.


Мармароський масив розташований на кордоні з Румунією, тому шоб туди потрапити потрібно брати дозвіл в прикодонників (про процедуру отримання дозволу можна дізнатися тут).

Отримавши дозвіл, я і 4 хлопці зібрали рюкзаки і вирушили в дорогу. 

Початок і кінець маршруту в с.Ділове Рахівського району Закарпатської області. Тут в прикодонній заставі після запитання чи всі учасники групи є громадянами України, ретельно перевірили наші документи, виписали пропуск і ми вирушили в гори. 

Туристів на нашому маршруті виявилася тьма, вихідні + свято і очевидно + окупація Криму далась в знаки.

Ми рухалися вздовж р.Білий, навпроти урочища Вел. Россош звернули наліво, де почався різкий набір висоти і трошки хащів. Нашою першою ціллю був раніш не надто популярний і маловідомий, але найвищий водоспад в Українських Карпатах - Ялинський.


На водоспаді була здоровенна грядка туристів,  тепер він популярний і відомий.
Ми перекусили, туристи майже всі розійшлися, я зробила трохи фото в які нарешті не лізли люди.



 Висота Ялинського водоспаду 26 м  і знаходиться він на висоті 1050 м.


Почався дощ, ми зібралися і пішли стежкою від водоспаду, яка траверсує хребет. Але потім був лиш нарямок, хащі, дощ, буреломи, ілюзії стежки, знову дощ, ілюзія стежки, хащі, місця "де дідько каже добраніч", буреломи, потім ми вийли на річку, вкотре почався дощ.
Далі був  екстримальний спуск хащами по тій річці до потоку Білий, до людської дороги.
 Це був перший раз коли я пожаліла що не маю навігатора.

Навішо це було, чому так вийшло, і чому не вийшло як мало, то вже було не важливо. Ми потратили купу часу, намотали кілометрів дикими хащами, замість відразу від водоспаду повернутися на людську дорогу, але ж хащі були прекрасними.

Так що хто любить і не боїться хащі - пішли, я заведу:)

Людською дорогою вийшли до полонинки в урочищі Обніж.  Тут вже частина грядки туристів з водоспаду встигла розставити намети, готувати їсти і сушити речі. Ми почали робити теж саме. Дощ закінчився.

Наш намет на полонині, нормально фоткать було лінь.


Ніч була тепла, а зранку було жарко. Поснідавши, зібрали речі, сховали їх в лісі та пішли на Піп Іван Мрамароський - головну ціль нашого походу.

Вийшли крутою стежкою на полонину Лисичу, де був просто аншлаг наметів, тому виймати фотоапарат бажання не було. Над Лисичою почалися поля рододендрону східнокарпатського, який в народі зветься червоною рутою.





Між г.Берлебашка(1734 м) і Петросом Мормароським(1781 м) видно на горизонті Петрос Чорногірський і з самого права - Говерлу.


Почався крутий підйом безпосередньо на Піп Іван, який розташований на кордані України і Румунії, є найвишою точкою українського кордону та найвишою вершиною української частини Мармарос.

 З  українського боку ПІМа - стрімкі схили, скелясті відроги і глибокі урвища з сніжниками.


Гори на задньому плані - Фаркеу(1958 м) і Міхайлеску(1918). То вже Румунія.


Погляд назад:


А це полонинка, на якій ми ночували. Видно навіть хатину на ній (в хаті срач, в одній з кімнаток стільки сміття шо навіть не відкриваються двері).


Вершина ПІМ вже близько:


А ось з цієї передвершини ПІМа (зліва) вже починається лінія кордону і йде на південний захід через г.Щербан(1793 м), що в центрі фото:


Оглядаюся назад,  і тут мої супутники:


 Тут вже була не тільки червона рута, а й сон-трава.


 Щербан і лінія кордону, що проходить по хребту:


Вид на українську сторону. На горизонті в дощі видно всю Чорногору від Попа Івана Чорногірського(справа) до Говерли з Петросом.


 Мармароси називають Гуцульськими Альпами через типово альпійський рельєф.




В Румунії  майже весь час йшов дощ. Маленький лісистий хребет перед Феркеу - продовження кордону на південний схід.

На вершині ПІМ як і на підйомі до неї було багато туристів, частину з яких ми вже не раз за ці два дні зустрічали.


Перекус, "фотосесія". Моя група на вершині:


Краєвиди звідти ж:



Помилувавшись краєвидами, потрібно було спускатися, адже нам ще треба було пройти 16-18 км до Ділового.


Поверталися назад до урочища Обніж маркованим маршрутом через полонини Квасний, Латундур і попри Берлибашку.

Рододендрон на пол.Квасний. Тут теж були намети.



 Тут ще й було багато нарцисів вузьколистих. Я була рада нерешті їх побачити:)



 На тій же полонині.



Погляд назад, на ПІМ:



З полонини Латундур відкрився краєвид на полонину Лисича, через яку ми проходили коли підіймалися на ПІМ. Також видно Щербан з кордоном.



Далі лісовою дорогою ми вийшли до полонини Обніж, забрали сховані речі, перекусили і вирушили. Далі вся дорога в Ділове проходить вздовж мальовничого портоку Білий.



В Діловому біля річки помилися, навели марафєти, вдягли начистіший одяг, зловили машину до Рахова, де нас чекало пиво, гуцульська кухня з музикою і вночі потяг до Львова.



5 коментарів:

  1. Гарні фото та розповідь! Щодо маршруту, щоб не булдити без навігатора треба було розпитатися))) Там стежка йде від водоспаду на верх, виходить на г.Щевора, з переходом на полонину Штейвора, а потім на дорогу з червоно білим маркером.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. дякую за коментар))
      спочатку думала через г.Щевору йти, але читала на травелі, шо люди траверсом ходили через ту полонину (правда від стежки до полонини через хащі) і до дороги з маркером і на карті українсько-чеській новій стежинка була, тож надіялася шо якось зорієнтуюся) наступного разу мабуть через Щевору спробую)

      Видалити