Черговий похід до лікаря і рентген вкотре підтверджують що повноцінний похід в гори мені ще не світить - моя ключиця, яку я зламала вже майже 4 місяці тому, дуже повільно зростається.... Тож поки приходиться лиш згадувати зиму і минулі погоходи.
Розповідь буде про похід на Говерлу 5-6 грудня минулого року.
В наполеонівських планах був маршрут с.Лазещина - г.Говерла - г.Петрос - с.Кваси, але погода, як часто то буває, перебила всі плани.
Говерла є найпопулярнішою вершиною Карпат. Тому, щоб насолоджуватися відпочинком та не дратуватися через неймоірні по чисельності натовпи туристів, на неї варто ходити на буднях та зимою. Що ми і зробили:)
До Лазещини можна дістатися легендарним дизелем "Червона рута" Івано-Франківськ - Рахів, а в народі просто "раховозом", або ж автобусом з Франківська.
З Лазещини до Говерли близько 16 км.
До КПП Карпатського біосферного заповідника (далі - КБЗ), на виїзді з села, нас підвіз на возі місцевий хлопець.
Зареєструвалися на КПП, заплатили за відвідування заповідника, рятувальники попередили щоб ми були обережними, бо дали штормове попередження і ми пішли далі.
З центру Лазещини до турбази Козьмещик 9 км. Маршрут добре промаркований. З Козьмещика можна підніматися на Говерлу і на Петрос, ми ж за маркуванням повертаємо на Говерлу.
Виходимо на полонину Гропа, Говерла в хмарі:
Оглядаюся назад. На горизонті видно масив Горгани - г.Синяк з г.Хом`як:
Полонина Гропа:
Заховалися від вітру в одній з напіврозвалених колиб, перекусили і пішли далі.
Говерла все ближче:
Погляд назад:
Коли зона лісу закінчилася, справа нарешті стало видно Петрос, який теж обіймала хмара:
Попереду Говерла:
Позаду Горгани:
Чим вище підіймаємося, тим більше стає снігу, сильнішає вітер.
Зліва за ялинками г.Кукул:
Попереду нас чекає хмара і відсутність маркування.
Я з цього боку підіймалася на Говерлу вперше і зорієнтуватися в тумані допомагали сліди кількаденної давності, які позамітало старим снігом лиш місцями, і характерний рельєф - далі маршрут йде по гребеню.
Зліва глобоке урвище - урочище Котел:
Вітер дуже сильний і дує в обличчя. Тоненька кірка на снігу витримує не завжди, тож інколи провалюємося.
На мить туман розходиться:
Виходимо до хатинки КБЗ під Говерлою на висоті 1850 м. Тут і будем ночувати:
Термометр в середині хати показує -11 по Цельсію.
В будиночку жодної щілини, все запінено, нові вікна - в кінці жовтня тут зробили ремонт волонтери туристичного товариства Карпатські стежкі. За що їм велике спасибі. Ну і взагалі подібні притулки в Українських Карпатах сьогодні відновлюються і ремонтуються лише завдяки цій організіції та іншим небайдужим туристам.
В хаті було чисто, віник з написом "Не вкради!" і традиційно трохи харчів, залишених туристами, які тут ночували.
Вирішуємо бігом зганяти на вершину Говерли. Залишаємо речі і вирушаємо.
Від хатинки до вершини потрібно набрати 200 м висоти крутим підйомом, проти сильному вітру, але ми з цим справилися на диво швидко. На вершині суцільний туман.
Дуже коротка фотосесія на фоні говерлянських арт об`єктів, бо від страшного вітру і морозу мій старенький фотоапарат замерзає і відмовляється працювати. Я:
Як же я люблю зиму в горах, навіть якщо немає краєвидів:)
Бігом спускаємся до будинку, готуємо на газовому пальнику їжу, чай, розкладаємо в середині хати намет. Термометр в хаті показує -12. В наметі -7 :)
За стінами хатинки вітер розгулявся ще сильніше. Розумію, якшо завтра вітер не зменшиться, ніякий Петрос нам не світить.
Так і було. Вночі вітер ще посилився і на ранок прийшлося зібрати речі і спускатися назад в Лазещину.
А ще ми залишилися без нормального сніданку і чаю, бо воду сховати на ніч в спальник здогадалися, а про газовий балон забули.
За ніч нападав свіжий сніг, замело наші сліди а туман став густющим, тож спуск в нас видався доволі екстремальним. Вітер в буквальному сенсі збивав з ніг, ноги тонули в снігу і зорієнтуватися було дуже важко.
На щастя ми дісталися до лісу, де вітер був вже не такий сильний.
Стежку місцями було зовсім не впізнати.
Дійшли до Лазещини, відмітилися в рятувальників на ККП, що вже спустилися і все добре, добряче наїлися в місцевому кафе і поїхали автобусом в Рахів чекати наш нічний потяг.
Зима в горах - найгарніша пора року, але й найнебезпечніша, тому завжди потрібно враховувати погоду, власні навики, сили і взагалі кожну дрібницю, кожен нюанс. Якщо щось не продумати, переоцінити свої знання чи фізичні можливості, недооцінити гори чи погоду, то все може завершитися трагічно. Тому якщо щось іде не так - краще зійти з маршруту, а не випробовувати долю.
Немає коментарів:
Дописати коментар