4 вересня 2015 р.

Красне - Скварява - Поморяни - Бережани - Підгайці - Зарваниця

Фото-розповідь про велоподорож Галичиною і Поділлям. 1-2 день. 


Поділля - неймовірно цікава частина нашої країни, з якою знайомитись потрібно близько і ретельно, адже тут нереально красива природа - товтри, каньйони, а пам'ятки архітектури чи не в кожному селі. Тут все наповнене історією і таємницями.

Тож фото-розповідь буде про моє знайомство(хоч вже й не перше) з цим дивовижним краєм і кусочком Галичини, який ми побачили дорогою до Поділля.

В квітні 2014 року я мала радість нарешті поїхати в велопохід (постійно їздила на велосипеді, але до того серйозно подорожувати таким чином не доводилось).
Але ж все буває в перший раз:)
Взяти участь в велопоході мене запросив Александр Дишливенко, після того як я вже ходила з ним  на Петрос і Близниці. я звісно одразу погодилась, адже вже давно мріяла про велопоходи, а Саша подорожував велосипедом не тільки Україною, а й подолав тисячі кілометрів гірськими Киргизією, Таджикістаном і не тільки.

Тож у мене був мій улюблений велосипед, нуль досвіду, хороший наставник і попереду дорога довжиною майже в 500 кілометрів.

Все звісно  почалось з підготовки. В мене не було багажника і велорюкзака. Багажник мені підігнав Саша, а от рюкзак я вирішила пошити сама, переривши весь інтернет в пошуках ідеальної конструкції. Що Сашу приводило в жах, адже він не знав які в мене навички швачки і за сам рюкзак я взялася аж в останній день перед виїздом та дошила його за 2 години до потяга.

Потім шок від ваги велосипеда разом з велорюкзаком (його я напакувала добряче, адже вийшов він чималий), завантаження в електричку Здолбунів - Львів до Красного,сон в електричці в обнімку з великом, сон на твердій лавці вокзалу в Красному в обмнімку з велорюкзаком, коли наступив похмурий ранок, приїхав Сашин потяг і ми нарешті вирушили в дорогу.

Наш маршрут, як вже стало зрозуміло почався з Красного (містечко в Львівській області).
Перші кілометри долалися з дивним відчуттям і з буксуванням при зупинках, адже я ніколи не їздила з багажником, ще й так навантаженим.

Першою визначною точкою мав бути Золочів, але несподівано на околиці села Скварява ми побачили костел, про існування якого не знали:


Як з переляку я його нафотографувала багато:)


В середині:



Гвинтові сходи на хори:



Вид з хорів:


Окраса костелу - неоготичні вікна:



Місцева бабуся яку ми зустріли в Скваряві, виявилося сама нічого не знає про костел, крім того що він польський і старий.


Вже по завершенні велопоходу, приїхавши додому виявилось, що про цей костел практично немає інформації в інтернеті, тому й не диво що ми його не очікували побачити.
З мережі дізнатися вийшло мало. Виявилось що костел доволі молодий - йому майже сотня років, але його минуле все рівно лишається якимсь таємничим, більшість за все в його приміщенні за радянських часів був склад, про що свідчить перекритий шифером дах і стан приміщення в середині.


Далі дорога ставала все горбистішою. В Золочеві проїхали через центр, але не зупинялися і до замку теж не звертали, бо вже тут доводилося бувати. За містом був перший дуже довгий підйом, де, ледве крутивши педалі на найлегшій передачі, я роздумувала навіщо я на це повелась... Але як тільки підйом закінчився і за ним почалася довжелезна дорога донизу, життя знову стало прекрасним:)

Гарна закономірність: за кожним підйомом обов'язково є спуск.

А потім почалися суцільні грязі...

В якомусь з сіл по дорозі на Поморяни:


Маленьке містечко Поморяни виглядало печальним -  розбиті дороги і обдерті пам'ятки архітекрути на фоні сірого неба і ще голих дерев.

Руїни неоготичної ратуші:


Костел Пресвятої Трійці, побудований в 1748-1812 роках:


Нині ним опікуються греко-католики.


Наші велосипеди на замковому подвір'ї:


І власне сам замок, вірніше те що від нього лишилось:


Це зараз печальні руїни, що стоять на місці, де ще у XIV ст. тут були дерев'яні укріплення, а у XVI ст. тут будо зведено замок. Потім стандартна історія для більшості замків: зміна власників, руйнації війнами, перебудови, відбудови, останнім квартирантом ту було ПТУ при совку.
Кому цікава детальніша інформація про Поморяни і багата історія замку - читайте традиційно тут.



Виглядає дуже печально, але попри гори сміття і страшну розруху можна уявити, як тут колись було гарно.




Вид на замок з дороги на Бережани:



Далі з Поморян вже трохи пристойнішою, ніж до того, дорогою ми поїхали далі.

На ночівлю зупинилися в лісі біля села Жуків.


За перший день ми проїхали 70 км.

Ранок другого дня почався в обід, бо я лінива сова. В принципі і всі наступні ранки починались так само:)

Небо все ще хмурилось. Дорога вже була геть горбата, а краєвиди ставали все мальовничіші.

Приїхали в Бережани - райцентр в Тернопільській області. Саме тут закінчується Галичина і починається Поділля.

Бережанський замок. Цим мурам вже майже півтисячоліття, але вони виглядають настільки печально, що навіть не віриться, що ще менш ста років тому це був нормальний собі замок, який з приходом другої світової війни і пануванням совка перетворився на руїну:


Історія замку та Бережан тут.

Замкова каплиця на реставрації і макет замку:


Якась старезна тарадайка:


І я, фото Саши:


Замок в Бережанах опічалив і ми поїхали далі...(з надією колись приїхати і побачити його реставрованим, відбудованим...)

Наступним пунктом були Підгайці - ще один райцентр Тернопільщини.

Тут вже нарешті небо почало прояснюватись і додавати кольорів руїні колись розкішного костелу:


Костел Святої Трійці побудований в 1634 році.



Деталі декору храму:



В Підгайцях теж колись був замок, а нині з пам'яток архітектури, окрім костелу ще є 2 церкви, руїни синагоги.

Ставок в Підгайцях на річці Коропець:



Після Підгайців, виїхавши на черговий горбак, за навігатором звернули на грунтовку в поле, там ми трохи заблукали, тож прийшлось дертись межею, щоб вийти на трек (фото - Олександр):


Вийшли на трек. Мальовничі подільські поля:


Спочатку грунтовка була доволі пристойною:


Потім почалися грязі, за якими нас чекала цивілізація і Зарваниця:


Зарваниця - центр паломництва християн з чудотворною іконою та джерелом. Ми ж сюди заїхали поглянути на сучасний храмовий комплекс та набрати води.

Комплекс вражає своїми розмірами, але його сучасність наче робить його якимось бездушним, не таким цікавим як старі храми. А саме село вражає гарною дорогою, нормальними магазинами, чистотою і охайністю.

Дзвіниця:


Джерело і брама:


З Зарваниці почалася наша подорож вздовж річки Стрипа - неймовірно гарної і однієї з найбільших приток Дністра. Вона тут в'ється поміж горбами ще невеличкою річкою, та згодом переростає у велику ріку з глибоким каньйоном.

По дорозі від Зарваниці (фото - Олександр):


Проїхавши ще кілька сіл стали на ночівлю біля лісу на березі тієї ж Стрипи між селами Бобулинці та Осівці.

За 2 день проїхали 66 км.


1 коментар:

  1. упс. переплутала. це інший костел неподалік від Скваряви на цеглу продавали.

    ВідповістиВидалити