Фото-розповідь про велоподорож Галичиною і Поділлям. 1-2 день.
Поділля - неймовірно цікава частина нашої країни, з якою знайомитись потрібно близько і ретельно, адже тут нереально красива природа - товтри, каньйони, а пам'ятки архітектури чи не в кожному селі. Тут все наповнене історією і таємницями.
Тож фото-розповідь буде про моє знайомство(хоч вже й не перше) з цим дивовижним краєм і кусочком Галичини, який ми побачили дорогою до Поділля.
В квітні 2014 року я мала радість нарешті поїхати в велопохід (постійно їздила на велосипеді, але до того серйозно подорожувати таким чином не доводилось).
Але ж все буває в перший раз:)
Взяти участь в велопоході мене запросив Александр Дишливенко, після того як я вже ходила з ним на Петрос і Близниці. я звісно одразу погодилась, адже вже давно мріяла про велопоходи, а Саша подорожував велосипедом не тільки Україною, а й подолав тисячі кілометрів гірськими Киргизією, Таджикістаном і не тільки.
Тож у мене був мій улюблений велосипед, нуль досвіду, хороший наставник і попереду дорога довжиною майже в 500 кілометрів.
Все звісно почалось з підготовки. В мене не було багажника і велорюкзака. Багажник мені підігнав Саша, а от рюкзак я вирішила пошити сама, переривши весь інтернет в пошуках ідеальної конструкції. Що Сашу приводило в жах, адже він не знав які в мене навички швачки і за сам рюкзак я взялася аж в останній день перед виїздом та дошила його за 2 години до потяга.
Потім шок від ваги велосипеда разом з велорюкзаком (його я напакувала добряче, адже вийшов він чималий), завантаження в електричку Здолбунів - Львів до Красного,сон в електричці в обнімку з великом, сон на твердій лавці вокзалу в Красному в обмнімку з велорюкзаком, коли наступив похмурий ранок, приїхав Сашин потяг і ми нарешті вирушили в дорогу.
Наш маршрут, як вже стало зрозуміло почався з Красного (містечко в Львівській області).
Перші кілометри долалися з дивним відчуттям і з буксуванням при зупинках, адже я ніколи не їздила з багажником, ще й так навантаженим.
Першою визначною точкою мав бути Золочів, але несподівано на околиці села Скварява ми побачили костел, про існування якого не знали:
Як з переляку я його нафотографувала багато:)
В середині:
Гвинтові сходи на хори:
Вид з хорів:
Окраса костелу - неоготичні вікна:
Місцева бабуся яку ми зустріли в Скваряві, виявилося сама нічого не знає про костел, крім того що він польський і старий.
Вже по завершенні велопоходу, приїхавши додому виявилось, що про цей костел практично немає інформації в інтернеті, тому й не диво що ми його не очікували побачити.
З мережі дізнатися вийшло мало. Виявилось що костел доволі молодий - йому майже сотня років, але його минуле все рівно лишається якимсь таємничим, більшість за все в його приміщенні за радянських часів був склад, про що свідчить перекритий шифером дах і стан приміщення в середині.
Далі дорога ставала все горбистішою. В Золочеві проїхали через центр, але не зупинялися і до замку теж не звертали, бо вже тут доводилося бувати. За містом був перший дуже довгий підйом, де, ледве крутивши педалі на найлегшій передачі, я роздумувала навіщо я на це повелась... Але як тільки підйом закінчився і за ним почалася довжелезна дорога донизу, життя знову стало прекрасним:)
Гарна закономірність: за кожним підйомом обов'язково є спуск.
А потім почалися суцільні грязі...
В якомусь з сіл по дорозі на Поморяни:
Маленьке містечко Поморяни виглядало печальним - розбиті дороги і обдерті пам'ятки архітекрути на фоні сірого неба і ще голих дерев.
Руїни неоготичної ратуші:
Костел Пресвятої Трійці, побудований в 1748-1812 роках:
Нині ним опікуються греко-католики.
Наші велосипеди на замковому подвір'ї:
І власне сам замок, вірніше те що від нього лишилось:
Це зараз печальні руїни, що стоять на місці, де ще у XIV ст. тут були дерев'яні укріплення, а у XVI ст. тут будо зведено замок. Потім стандартна історія для більшості замків: зміна власників, руйнації війнами, перебудови, відбудови, останнім квартирантом ту було ПТУ при совку.
Кому цікава детальніша інформація про Поморяни і багата історія замку - читайте традиційно тут.
Виглядає дуже печально, але попри гори сміття і страшну розруху можна уявити, як тут колись було гарно.
Вид на замок з дороги на Бережани:
Далі з Поморян вже трохи пристойнішою, ніж до того, дорогою ми поїхали далі.
На ночівлю зупинилися в лісі біля села Жуків.
За перший день ми проїхали 70 км.
Ранок другого дня почався в обід, бо я лінива сова. В принципі і всі наступні ранки починались так само:)
Небо все ще хмурилось. Дорога вже була геть горбата, а краєвиди ставали все мальовничіші.
Приїхали в Бережани - райцентр в Тернопільській області. Саме тут закінчується Галичина і починається Поділля.
Бережанський замок. Цим мурам вже майже півтисячоліття, але вони виглядають настільки печально, що навіть не віриться, що ще менш ста років тому це був нормальний собі замок, який з приходом другої світової війни і пануванням совка перетворився на руїну:
Історія замку та Бережан тут.
Замкова каплиця на реставрації і макет замку:
Якась старезна тарадайка:
І я, фото Саши:
Замок в Бережанах опічалив і ми поїхали далі...(з надією колись приїхати і побачити його реставрованим, відбудованим...)
Наступним пунктом були Підгайці - ще один райцентр Тернопільщини.
Тут вже нарешті небо почало прояснюватись і додавати кольорів руїні колись розкішного костелу:
Костел Святої Трійці побудований в 1634 році.
Деталі декору храму:
В Підгайцях теж колись був замок, а нині з пам'яток архітектури, окрім костелу ще є 2 церкви, руїни синагоги.
Ставок в Підгайцях на річці Коропець:
Після Підгайців, виїхавши на черговий горбак, за навігатором звернули на грунтовку в поле, там ми трохи заблукали, тож прийшлось дертись межею, щоб вийти на трек (фото - Олександр):
Вийшли на трек. Мальовничі подільські поля:
Спочатку грунтовка була доволі пристойною:
Потім почалися грязі, за якими нас чекала цивілізація і Зарваниця:
Зарваниця - центр паломництва християн з чудотворною іконою та джерелом. Ми ж сюди заїхали поглянути на сучасний храмовий комплекс та набрати води.
Комплекс вражає своїми розмірами, але його сучасність наче робить його якимось бездушним, не таким цікавим як старі храми. А саме село вражає гарною дорогою, нормальними магазинами, чистотою і охайністю.
Джерело і брама:
З Зарваниці почалася наша подорож вздовж річки Стрипа - неймовірно гарної і однієї з найбільших приток Дністра. Вона тут в'ється поміж горбами ще невеличкою річкою, та згодом переростає у велику ріку з глибоким каньйоном.
По дорозі від Зарваниці (фото - Олександр):
Проїхавши ще кілька сіл стали на ночівлю біля лісу на березі тієї ж Стрипи між селами Бобулинці та Осівці.
За 2 день проїхали 66 км.
упс. переплутала. це інший костел неподалік від Скваряви на цеглу продавали.
ВідповістиВидалити